10 днів в анонімних суїцидальних «групах смерті»

10 днів в анонімних суїцидальних «групах смерті»

Анонімними суїцидальними групами лякають, про них складають легенди. Кореспондентка видання  «Тиждень» особисто дослідила цей темний куток інтернету, провівши в «групах смерті» 10 днів

У сучасному світі ми можемо зазнавати цькувань та знущань повсюдно: вдома, на роботі, в парку. Та найбільше ми ризикуємо зіткнутися з негативом в інтернеті. Проблема глобальної мережі полягає в тому, що за аватаркою з котиком може ховатися хто завгодно. Для нас це профіль без обличчя та імені, просто анонім, проте ним може виявитися навіть знайома або близька людина.

Підліткова психіка є несформованою і тому більш вразливою і відкритою до зовнішнього впливу. Молодь зазнає психологічного тиску в навчальних закладах, спортивних секціях, творчих гуртках та навіть на вулиці. Тож не дивно, що підлітки часто шукають розуміння та однодумців в інтернеті. Та інколи ці пошуки приводять у такі місця й спільноти, які можуть становити загрозу для психічного стану людини та навіть її життя.

  • Нові онлайн-монстри. Хто така Момо, чому вона лякає

Перша хвиля популярності груп із суїцидальним контентом в соцмережі «ВКонтакте» припала на 2016 рік. Назви «Синій кит», «Тихий дом» або «Розбуди мене в 4:20» стали широко відомими. Адміністратори цих груп давали підліткам завдання, які тиснули на їхню психіку, фінальним же мало стати самогубство жертви.

10 днів в анонімних суїцидальних «групах смерті»

У 2016 році оглядачка російського видання «Новая газета» Галіна Мурсалієва у своєму матеріалі про «групи смерті», який отримав неабиякий розголос, стверджувала, що їй відомо про близько 130 смертей, пов’язаних із впливом цих груп — і це тільки за перші пів року їх існування. Та після 2017 року ЗМІ втратили інтерес до цієї теми, і матеріали про так звані групи смерті практично перестали з’являтися.

10 днів в анонімних суїцидальних «групах смерті»

У тому-таки 2016 році, окрім справді «суїцидальних» чатів, з’явилось і багато тематичних фейків. У таких групах обіцяли давати завдання, завдяки яким «життя стане кращим», «накручували» великі кількості підписників, та потім не відбувалось нічого. Чимало таких фейкових груп, каналів та чатів створюються й існують і досі. Я сама змогла потрапити у справжній «чат смерті» лише на третій день пошуків.

«Привіт, я — адепт А13. Готова звільнитися від життєвого тягаря?»

Таке повідомлення я отримала за 10 хвилин після вступу до однієї з суїцидальних груп. Після заборони «ВКонтакте» на території України вони перемістились у месенджер Telegram, де їх значно складніше знайти як підліткам, так і правоохоронним органам. У Telegram є функція створення приватного чату, куди можна потрапити тільки за посиланням у тематичних каналах. Назви таких чатів не висвічуються серед пошукових запитів, на відміну від груп «ВКонтакте». «З адміністрацією Telegram налагодити комунікацію надзвичайно складно, — ділиться директорка Департаменту Національних «гарячих ліній» громадської організації «Ла Страда-Україна» Альона Кривуляк. — У нас добре налагоджені відносини з Facebook та Instagram, і там ми ретельно відстежуємо суїцидальні групи та дописи, які одразу видаляємо або блокуюємо. Але з Telegram такої комунікації ми ще не змогли вибудувати».

  • Как уберечь ребенка от интернет-сообществ, где подталкивают к самоубийствам
Інші новини  Украина стала вторым экспортером зерна в мире

«Протягом 20 днів ти маєш виконувати мої вказівки і прокидатися о 3:40, на 20-й день — суїцид».

«З точки зору досліджень, головний мотив підлітків — це бажання померти. Тобто вони свідомо ступають на шлях до смерті», — каже Ксенія Фукс, письменниця та журналістка. На її думку, основні причини того, чому підлітки шукають «просвітлення» в суїцидальних чатах, — це складний вік, булінг (зокрема кібербулінг) та «споконвічна проблема «батьків та дітей». Підлітки імпульсивні, схильні до юнацького максималізму та прагнуть здаватися дорослими, деякі з них через що часто роблять необдумані вчинки. Також деякі зізнаються, що шукають такі чати просто з цікавості чи щоб «перевірити свої сили».

«Суїцид у прямому ефірі. Згодна?»

Завдання даються різні: від перегляду фільму жахів і до калічення себе. Наприклад, «куратор» пересилає жертві якийсь трек і наказує прослухати його просто зараз, що також впливає на її психоемоційний стан. Це може бути просто набір семплів, які мають викликати похмурі думки, або пісня, що романтизує смерть. Разом із треками іноді надходять і моторошні GIF-файли. Численні стрибки з мостів, люди, що стріляють собі у голову або за декілька секунд до того лишились без кінцівок — всі ці матеріали мають викликати у підлітка шоковий стан.

Однією з обов’язкових умов є прокидатися посеред ночі. Щоночі у конкретний час «гравець» отримує завдання від «куратора» і має якось на це відреагувати, щоб показати, що він прокинувся. Відповідно, відбувається депривація сну: підліток не висипається, постійно почувається втомленим, знервованим, дратівливим та розчарованим. Крім того, під час пробудження організм виробляє адреналін, тож дитина виконує завдання, вже перебуваючи в стані афекту.

Якщо «гравець» відмовляється виконувати якесь із завдань, «куратори» погрожують розправою над його родиною. Адміністратори груп справді можуть використовувати для погроз особисті дані підлітка та його адресу проживання. Найчастіше дитина надає таку інформацію самостійно, розміщуючи у своєму профілі посилання на акаунти інших соцмереж, ставлячи геотеги під публікаціями чи переходячи за посиланнями, отриманими від «кураторів», — таким чином ті отримують дані про геолокацію та IP-адресу підлітка.

  • Как группы смерти из соцсетей убивают подростков в Украине

«У справжнього кита мають бути порізи!»

Основне завдання від «кураторів» — постійно різати себе. Це можуть бути просто порізи або у вигляді якоїсь фігури чи напису: хреста, кита чи назви каналу (у моєму випадку А13). Для деяких каналів нанесення собі порізів та пересилання їх фото — обов’язкова умова для членства й початку «гри». Всі ці фото разом з іменем нового «гравця» та причиною вступу публікуються у загальному чаті каналу, щоб майбутні «кити» знали, що вони не самі.

Контент таких каналів аж ніяк не життєрадісний. У чатах регулярно публікуються «успіхи» інших «гравців» під закодованими іменами. Деякі записи містять дату та час суїциду «гравця».

Інші новини  Украина стала вторым экспортером зерна в мире

Зазвичай у назвах таких груп та каналів, іменах адміністраторів та деяких постах використовуються слова та символи з екзотичних іноземних мов: івриту, санскриту. Можуть ще бути й ієрогліфи чи арабська в’язь. Наприклад, канал А13 зашифровує таким чином вирази «твій правильний шлях», «мертвий», «смерть», «він виправдав наші очікування» тощо.

ЗА ДАНИМИ AMNESTY INTERNATIONAL, СТАНОМ НА 2017 РІК 23% ЖІНОК БОДАЙ РАЗ У ЖИТТІ СТАВАЛИ ЖЕРТВАМИ ОНЛАЙН-НАСИЛЛЯ. ОПИТУВАННЯ ПРОВОДИЛОСЬ У США, ПОЛЬЩІ, ІРЛАНДІЇ, ДАНІЇ, ШВЕЦІЇ, ІСПАНІЇ, ВЕЛИКІЙ БРИТАНІЇ ТА НОВІЙ ЗЕЛАНДІЇ. ОФІЦІЙНИХ ДАНИХ ПО УКРАЇНІ НАРАЗІ НЕМАЄ

Неможливо підрахувати точну кількість постраждалих від подібних «груп смерті», та достеменно відомо, що їх понад декілька сотень і, ймовірно, ця цифра продовжує зростати. Кожна з таких груп, каналів чи чатів має на меті спонукати якнайбільше людей до суїциду, хоча їхні «адепти» видають це за «пробудження заблукалих подорожніх» і «просвітлення».

Мені вдалося покинути «чат смерті» в адекватному психічному стані, але в перші дні я справді відчувала страх. Я не наносила собі порізів, не прокидалась уночі, але все одно переглядала всі надіслані файли і слухала аудіо, і це таки не залишило мене байдужою. При цьому я з самого початку усвідомлювала, що це експеримент, тому і не надто піддалася впливу. На відміну від підлітків, які шукають там підтримку. Якщо «гравці» добровільно дають згоду стати жертвами насильства, то є інший вид психологічного тиску, з яким може зустрітись будь-хто. Останнім часом набуло неабиякої популярності таке явище, як кіберсталкінг. І це не просто чиїсь лайки під усіма вашими фото чи постами в соцмережах, усе набагато складніше. Кіберсталкінг — це нав’язливі нескінченні повідомлення, зберігання усіх ваших фотографій та сторіз, а часом і відверті пропозиції та погрози, через які жертва починає відчувати страх за своє життя.

«Давай зустрінемось, чому мовчиш?»

Люди, які ніколи не стикалися зі сталкінгом, часто думають, що це такий сучасний вид залицяння. Але за цими «проявами симпатії» в онлайні часто стоїть маніакальне бажання відчувати владу над жертвою. Гадати, що кіберсталкінг — це «просто слова» чи думати, що переслідування не вийде за межі онлайн-спілкування, означає легковажити всіма загрозами та ризиками. У жертв сталкінгу справді можуть виникнути параноїдальні думки або загостритись психічні розлади. «Сталкінг відрізняється від пожежної небезпеки тим, що для запобігання лиху буває достатньо знати правила поведінки з вогнем. Сталкінг же за всіма ознаками підпадає під визначення насилля. Тобто це навмисні дії, свідомо спрямовані проти іншої людини», — стверджує психолог-практик Ігор Огданський.

«Чудово виглядаєш, як і завжди. Я заскрінив твоє фото, щоб переглядати його щодня».

Приблизно так починається кіберсталкінг. Може, комусь і леститимуть такі повідомлення — але багато кого вони змушують замикатись у собі та з часом узагалі боятися та уникати будь-якого спілкування. Усвідомлення, що хтось може зберігати твої світлини без твоєї згоди, викликає щонайменше дискомфорт, а не раз і справжню паніку.

Інші новини  Украина стала вторым экспортером зерна в мире

Сталкінг впливає не лише на психіку, а й на загальний стан людини. Онлайн-переслідування й нав’язливі повідомлення тримають жертву в постійному стресі, і з часом вона починає відчувати безсилля та страх за своє життя. Нормальна реакція організму в таких ситуаціях — постійне напруження, роздратування і настороженість, що унеможливлює звичну життєдіяльність.

«Може, ти візьмеш слухавку?»

Сталкерами стають як незнайомці, так і колись близькі вам люди. «Тема кіберсталкінгу є актуальною як для дорослих (найчастіше жінок), так і для підлітків, які розірвали стосунки з партнерами», — розповідає Альона Кривуляк. Натомість Ігор Огданський переконаний, що сталкера та її жертву частіше нічого не пов’язує. «З психологічної точки зору насильник-сталкер найчастіше має якийсь нерозв’язаний конфлікт: внутрішній чи міжособистісний. Об’єкт переслідування може нагадувати сталкеру когось, викликати у нього сильні почуття. Переслідувач у процесі сталкінгу вбачає можливість вирішення своїх конфліктів. При цьому збоку такий вибір жертви здаватиметься радше випадковим».

«Тобі все одно ніхто не допоможе».

За даними Amnesty International, станом на 2017 рік 23% жінок бодай раз у житті ставали жертвами онлайн-насилля. Опитування проводилось у США, Польщі, Ірландії, Данії, Швеції, Іспанії, Великій Британії та Новій Зеландії. Офіційних даних по Україні наразі немає. Як немає й жодної сформованої юридичної бази для протидії сталкінгу.

Наприкінці 2011 року Україна підписала Стамбульську конвенцію — перший документ у Європі, який має юридичну силу, аби застосовувати комплексний підхід до боротьби з насиллям та сталкінгом зокрема. Але звідтоді документ досі не є ратифікованим в Україні, тобто не є чинним на її території.

За словами Ігоря Огданського, складні ситуації рідко виникають раптово, частіше проблеми розвиваються «по висхідній». Тож краще діяти на випередження. Вживати заходів безпеки необхідно, щойно у жертви з’являються «тривожні дзвіночки». Ними можуть бути сонливість, дратівливість, порушення апетиту, звичок та стосунків із друзями, знаходження невідомих чи моторошних предметів та речовин, часті неправдиві відповіді навіть на найпростіші запитання, втрата інтересу до навчання тощо. Якщо людина вже стала об’єктом маніпуляцій, то однозначно потрібно припиняти цей процес: уривати будь-яке спілкування з кривдниками та звернутися по допомогу до правоохоронних органів або громадських організацій, які працюють у сфері протидії насильству, як, наприклад, «Ла Страда».

Враховуючи те, як подібні маніпуляції впливають на психіку, надто підліткову, повернутись до нормального життя самостійно для жертви майже неможливо. І якщо на перших етапах декому таки вдається побороти свій страх без допомоги фахівців, то після тривалої взаємодії зі сталкером фахова психологічна підтримка стає необхідністю для жертви. Але чи не найважливіше — не залишатись із проблемою наодинці та шукати допомоги у близьких. Саме родина та друзі мають першими відреагувати на дивну зміну поведінки, оскільки сама жертва навряд захоче чи зможе самотужки вирватися з «зачарованого кола».

Автор:АНАСТАСІЯ БАЛЄВА; ТИЖДЕНЬ

Події та кримінал