Рибна промисловість України опинилася у кризовому становищі, попри те, що має значний природний потенціал. Роки недооцінки, невдалі реформи, ліквідація профільних органів управління та відсутність довгострокової стратегії призвели до фактичного занепаду цілої галузі. Сьогодні фахівці, екологи та представники бізнесу б’ють на сполох — необхідна негайна стабілізація та перегляд державної політики в цій сфері.
Знищення системи замість реформ
За словами експертів, особливо болісною для рибної галузі стала ліквідація Державного агентства рибного господарства України. Цей крок уряд позиціонував як частину загального курсу на реформування системи управління водними ресурсами та спрощення регулювання. Проте, як свідчить практика, натомість відбулося фактичне знищення інституційної структури, що забезпечувала облік, контроль, відтворення та захист рибних запасів.
У результаті — повна відсутність вертикалі управління, ліквідовано територіальні органи, а державний контроль став ще менш ефективним. Браконьєрство процвітає, галузь втрачає залишки економічної рентабельності, а водойми — біорізноманіття.
Показники — у вільному падінні
На сьогодні спостерігається стрімке зниження вилову, особливо у внутрішніх водоймах. Україна, яка ще у 90-х роках була великим експортером риби й мала потужні риболовецькі флотилії, нині практично повністю залежить від імпорту. Замість власної продукції полиці супермаркетів заповнені дешевою рибою з Азії, яка часто сумнівної якості.
До того ж війна суттєво обмежила доступ до Азовського моря, а Чорне — постійно під ризиком екологічного забруднення та мінної небезпеки. Під загрозою опинилися й рибогосподарські підприємства на територіях, близьких до лінії фронту.
Що необхідно зробити: позиція експертів
Експерти галузі, зокрема представники екологічних організацій та асоціацій рибгоспів, озвучують конкретні кроки для стабілізації ситуації:
- Відновлення державного органу з чіткими повноваженнями у сфері управління рибними ресурсами.
- Розробка галузевої стратегії — не на рік, а мінімум на 10 років, з урахуванням екологічних викликів і безпекових факторів.
- Посилення контролю за браконьєрством, включаючи технічне переоснащення інспекцій і створення електронної системи обліку.
- Інвестиції у відтворення риби, зокрема за рахунок державно-приватного партнерства: інкубатори, зариблення, селекційні програми.
- Освіта та мотивація кадрів — створення професійних програм підготовки для молодих спеціалістів галузі.
Чи можливе відродження?
Попри гнітючий стан, фахівці вважають, що галузь ще можна врятувати. Для цього потрібно не просто «реформувати», а повноцінно відновити екосистему управління, з опорою на наукові дані, реальні економічні розрахунки та прозору взаємодію між державою і бізнесом.
Рибна галузь — це не лише їжа. Це робочі місця, експортний потенціал, здоров’я нації та екологічний баланс водойм. Її збереження та розвиток — частина продовольчої безпеки України.
Висновок
Замість механічного скорочення управлінських структур потрібне системне бачення майбутнього рибної галузі. Без повернення державної уваги, ресурсу і відповідальності — ця стратегічна сфера ризикує стати черговою втратою для економіки та природи України.
