В умовах війни й цифровізації державних послуг все частіше порушується тема впровадження електронного або інтернет-голосування в Україні. Прозора демократія майбутнього у смартфоні — звучить привабливо, але чи готова до цього країна, яка досі веде бойові дії, має мільйони виборців за кордоном і стикається з кіберзагрозами щодня?
Ідея електронного волевиявлення давно не нова: у світі її впроваджують у тій чи іншій формі понад 20 років. Найвідоміший приклад — Естонія, де виборці вже понад десятиліття голосують онлайн. Також інтернет-голосування частково використовувалося у США, Швейцарії, Канаді, Ізраїлі.
Цифрова Україна має потенціал наслідувати цей тренд. Платформа «Дія» вже зарекомендувала себе як ефективний інструмент державного сервісу. Вона об’єднує мільйони користувачів, дозволяє інтегрувати сервіси, підтверджувати особу, зчитувати документи. За словами чиновників, технічно наша країна може реалізувати онлайн-голосування в найближчій перспективі.
Однак експерти наголошують: технічна можливість — не те саме, що політична й соціальна готовність. Є щонайменше кілька серйозних викликів:
- Безпека та довіра. Кібератаки на державні ресурси, які здійснюються щоденно, не дозволяють бути впевненими в захищеності системи голосування. Довіра громадян — під загрозою.
- Анонімність vs. верифікація. Голосування має бути одночасно конфіденційним і підтвердженим. Це технологічно складне завдання, яке потребує складної криптографії й бездоганної інфраструктури.
- Політична маніпуляція. У країні, де досі трапляються скандали із підкупом голосів та фальсифікаціями, запуск інтернет-голосування може стати полем для нових форм контролю або тиску.
- Мільйони виборців за кордоном. Теоретично саме вони — перші, хто скористався б електронним голосуванням. Але чи зможе держава гарантувати їм однакові умови участі в процесі — поки неясно.
Окрім технічних нюансів, питання електронного голосування потребує змін до виборчого законодавства. Конституція не містить прямої норми про таку форму волевиявлення, а законодавство вимагає глибокого оновлення — включаючи механізми верифікації, аудиту, контролю й оскарження.
Також необхідно визначити, хто відповідатиме за адміністрування онлайн-голосування, як забезпечити незалежність і які санкції настануть у разі збоїв або зловживань.
Більшість експертів сходяться на думці: повноцінне впровадження електронного голосування варто планувати вже після завершення війни. Але готуватися до цього потрібно вже зараз: тестувати системи, розробляти нормативну базу, проводити пілоти на місцевому рівні, формувати довіру.
Україна має шанс стати піонером серед пострадянських країн у питанні електронної демократії — але за умови, що технології не підмінять саму суть виборів: свободу, чесність і прозорість.
Інтернет-голосування — це не тільки про смартфон і кнопку «проголосувати». Це питання довіри до держави, справедливості вибору та захисту волі кожного громадянина. І хоча технічно ми вже майже готові — суспільно й політично це питання потребує ретельного аналізу та відповідальної реалізації.