Виборча карта Європи змінюється — і ці зміни відчутно бʼють по Києву. Поки українці зосереджені на війні, за тисячі кілометрів формуються нові уряди, які можуть переглянути не лише внутрішній порядок денний, а й позицію щодо України. Тема допомоги, санкцій, членства в ЄС — усе залежить від політичної волі європейських лідерів.

Чому вибори в Європі важливі для України

Підтримка Києва не є автоматичною — за нею стоять конкретні уряди, президенти, парламенти. І щоразу, коли на Заході змінюється влада, виникає питання: а чи не зміниться курс?

Хто формує порядок денний

Ключовий вплив на підтримку України мають:

Франція;
Німеччина;
Польща;
Італія;
Угорщина;
Словаччина.

Це країни, які або активно озброюють Україну, або мають вагу в ухваленні рішень на рівні ЄС. Зміна політичного ландшафту в кожній з них може означати нову реальність для Києва.

Франція: баланс між риторикою та діями

Франція довгий час виступала як медіатор у переговорах, але з 2022 року активізувалася на боці України. Водночас політична ситуація всередині країни залишається напруженою — і наступні вибори можуть внести серйозні корективи.

Макрон підтримує Україну на рівні ідеї “стратегічної автономії Європи”, але не завжди перетворює слова в дії. У Франції зростає вплив ультраправих, які виступають за зменшення втручання в зовнішні конфлікти.

Ймовірні наслідки:

Обмеження військової допомоги;
Зміщення фокусу на внутрішні реформи;
Прагнення “переговорів” з Росією як компромісного сценарію.

Німеччина: повільна, але стабільна підтримка

Німеччина довго зволікала з рішучими діями, але зрештою стала одним з лідерів у наданні технічної й фінансової допомоги. Проте політична ситуація змінюється, а з нею — і ризики.

Позиції Олафа Шольца похитнулись через критику повільних рішень. Альтернатива йому — як зліва, так і справа — може бути менш прихильною до активної підтримки України.

Можливі зміни:

Скорочення оборонного бюджету на Україну;
Посилення впливу правих сил у Бундестазі;
Обережніший підхід до нових санкцій.

Польща: союзник із власними інтересами

Польща була і залишається одним з найвідданіших партнерів України. Проте політична конкуренція всередині країни, а також економічні й соціальні виклики можуть змінити риторику Варшави.

Після зміни парламенту Польща демонструє обережнішу риторику щодо України. Вибори президента в 2025 році можуть визначити, чи залишиться ця країна форпостом українських інтересів у ЄС.

Фактори впливу:

Публічні суперечки через аграрний імпорт;
Зміна пріоритетів на користь внутрішньої політики;
Зниження підтримки українців серед польських виборців.

Словаччина: проросійський сигнал

Обрання Роберта Фіцо стало холодним душем для української дипломатії. Його уряд уже обмежив підтримку й почав риторику, близьку до позиції Кремля.

Словацький уряд не тільки відмовився постачати зброю, але й почав формувати “антиукраїнський пул” в рамках Вишеградської четвірки. Це ускладнює голосування в рамках ЄС.

Наслідки:

Зменшення проукраїнського лобі в Раді Європи;
Потенційне блокування нових пакетів допомоги;
Прецедент для інших країн — “можна бути в ЄС і не підтримувати Київ”.

Угорщина: хронічний опонент у європейській сім’ї

Позиція Будапешта залишається однією з найскладніших для Києва. Угорщина майже відкрито виступає проти посилення підтримки України в межах ЄС і блокує рішення, які мають стратегічне значення.

Віктор Орбан — постійний учасник геополітичної гри з Путіним. Його уряд:

Гальмує спільні оборонні ініціативи;
Вимагає виключень із санкційних режимів;
Залякує ЄС “ветом” за фінансову допомогу Україні.

Незмінність угорського курсу — це фактор, який доведеться враховувати й надалі, незалежно від виборів.

Італія: між ідеологією та прагматизмом

Уряд Джорджії Мелоні став несподіваним прихильником України серед правих сил. Проте довіра — не безумовна. Італія балансує між внутрішніми труднощами та зовнішніми зобов’язаннями.

Італія не є ключовим військовим донором, але бере активну участь у гуманітарних програмах, дипломатичній підтримці та політичних заявах.

Варто пам’ятати:

Уряд залежить від коаліції, де є й скептики;
Зростає вплив популістських партій;
Громадська думка — змішаного характеру.

Європейські вибори — загальні, але не безликі

Європарламент — це не той орган, що напряму визначає зовнішню політику, але саме там формується загальний контекст для рішень ЄС. Вибори до нього у 2024 році покажуть, куди хилиться суспільна думка на континенті: чи буде зростати вплив євроскептиків, чи залишиться Україна в центрі уваги, чи зміститься фокус до внутрішніх проблем — таких як інфляція та міграція. Ці тенденції стануть орієнтиром для національних урядів. У підсумку, саме склад новообраного парламенту визначатиме, наскільки швидко та ефективно Євросоюз зможе ухвалювати рішення щодо підтримки Києва.

Як вибори змінюють баланс у ЄС

Кожна політична зміна в країні-члені ЄС впливає на голосування, які потребують консенсусу. Це означає, що навіть один новий президент може зірвати рішення про черговий пакет допомоги.

Словаччина: від проактивної позиції — до нейтралітету.
Італія: від нестабільної коаліції — до обережного, але постійного партнерства.
Угорщина: від згоди — до системного блокування майже всіх ініціатив.

Чим більше таких прикладів — тим складніше ухвалювати спільні рішення для підтримки України.

Чи варто боятися хвилі правих?

Праві сили дійсно посилюють свої позиції в багатьох країнах Європи, однак не всі з них є автоматично проросійськими чи ворожими до України. Риторика може звучати гостро, але реальна політика — це завжди набір рішень, компромісів і контексту. Деякі праві партії зберігають чіткий прозахідний курс і підтримують Україну, хоча й у більш стриманій формі. Інші залишаються нейтральними: не блокують ініціативи, але й не проявляють активності. Є й ті, хто відкрито симпатизує Москві, маніпулює темами “миру” та намагається загальмувати будь-яке посилення допомоги. Тому важливо відстежувати не лише заяви під час кампаній, а й те, як ці партії поводяться після виборів — це дає сигнал Україні, з ким доведеться працювати, а з ким боротися.

Україна — не лише спостерігач

Хоч Україна не має голосу в європейських виборах, вона має інструменти впливу. Дипломатичні візити, медіа-присутність, робота з експертним середовищем — усе це працює на довготривалі результати.

Що може робити Україна вже зараз:

Підтримувати зв’язки з потенційними урядами та опозиціями;
Впливати через українську діаспору;
Залучати аналітичні центри до формування позиції проукраїнських кандидатів.

Підтримка — це не подарунок. Це результат системної роботи. Зміна політичної влади не завжди означає кінець підтримки. Часто нові уряди прагнуть показати себе на міжнародній арені — й Україна може стати вигідним союзом.

Як скористатися моментом

Кожна політична зміна — це не лише виклик, а й можливість. Україна може посилювати співпрацю, якщо буде пропонувати рішення, вигідні не лише нам, а й європейським партнерам. Варто формулювати ініціативи так, щоб вони мали практичну користь і для іншої сторони — зокрема економічну, інфраструктурну чи безпекову. Акценти в комунікації варто зміщувати: менше апеляцій до співчуття, більше — до спільної вигоди та стабільності. У сучасній політиці працює проста формула — що отримає виборець у своїй країні. І якщо Україна зможе дати відповідь на це запитання, вона залишиться в центрі європейського порядку денного.