Росія, за повідомленнями міжнародних медіа, розгортає новий етап інформаційної війни — створення мережі сайтів, які зовні нагадують енциклопедичні платформи, аналітичні довідники або незалежні медіа. Їхня мета полягає не лише в тому, щоб переконати окремого читача, а й у тому, щоб вплинути на цифрові системи, яким люди дедалі частіше довіряють відповіді: пошуковики, агрегатори новин і чатботи зі штучним інтелектом. Така схема небезпечна тим, що пропаганда маскується не під емоційний пост у соцмережі, а під “довідкову” інформацію, яку алгоритми можуть сприйняти як корисне джерело.
У чому суть нової схеми
Раніше російські інформаційні кампанії часто асоціювалися з ботами, телевізійною пропагандою, фейковими акаунтами або сайтами, що копіювали дизайн відомих медіа. Тепер акцент зміщується: замість прямого впливу на людину створюється контент, який має потрапити в індекси пошукових систем, бази даних, цитування інших сайтів і потенційно в середовище, з якого ШІ-сервіси беруть інформацію.
Такі ресурси можуть виглядати як:
- онлайн-енциклопедії;
- довідники про політиків, партії та події;
- псевдоаналітичні центри;
- локальні новинні сайти;
- тематичні портали про історію або міжнародні відносини;
- сторінки з великою кількістю взаємних посилань;
- SEO-оптимізовані матеріали під популярні запити.
Зовні вони можуть бути стриманими, “нейтральними” й навіть схожими на освітні проєкти. Але зміст подається так, щоб поступово просувати потрібні Кремлю оцінки: дискредитувати Україну, послаблювати довіру до Заходу, підважувати репутацію окремих політиків або створювати хибне враження масової підтримки проросійських позицій.
Чому формат “у стилі Вікіпедії” особливо небезпечний
Енциклопедичний стиль має психологічну силу. Користувач звик, що довідкова стаття виглядає спокійно, містить дати, імена, підзаголовки, посилання і не схожа на відкриту агітацію. Саме тому фейковий ресурс у такому форматі може викликати більше довіри, ніж очевидний пропагандистський текст.
Маніпуляція працює через кілька рівнів:
- нейтральний дизайн створює ілюзію достовірності;
- велика кількість сторінок і посилань додає “ваги” ресурсу;
- сухий тон маскує політичні оцінки;
- суміш правдивих фактів і перекручених висновків ускладнює перевірку;
- SEO-оптимізація допомагає просувати матеріали в пошуку;
- посилання з інших майданчиків можуть підсилювати видимість сайту.
Найнебезпечніше те, що користувач може навіть не помітити, де закінчується факт і починається підміна контексту.
Як це може впливати на Google
Пошукові системи оцінюють сторінки за багатьма сигналами: релевантністю, структурою, посиланнями, частотою оновлення, авторитетністю домену, поведінкою користувачів та іншими параметрами. Якщо мережа фейкових сайтів створюється системно, вона може намагатися імітувати природну інформаційну екосистему.
Мета такої мережі — зробити пропагандистський наратив видимим у відповідь на конкретні запити. Наприклад, користувач шукає інформацію про Україну, Молдову, ЄС, санкції, війну, вибори або окремих політиків, а серед результатів бачить ресурс, який виглядає як довідковий. Якщо таких сторінок багато, вони можуть створювати хибне відчуття, що певна позиція поширена й підтверджена багатьма джерелами.
Для пошуковиків це проблема якості індексу. Для суспільства — проблема довіри до інформації.
Як це стосується ChatGPT та інших ШІ-систем
Штучний інтелект не “вірить” у джерела так, як людина. Він обробляє великі масиви текстів, аналізує збіги, контекст, структуру мови та доступні дані. Якщо в інтернеті з’являється багато схожих матеріалів із однаковими тезами, існує ризик, що система сприйматиме їх як частину інформаційного поля.
Це особливо актуально для сервісів, які використовують пошук у реальному часі, підтягують вебсторінки або формують відповідь на основі зовнішніх джерел. Якщо серед цих джерел є добре замаскована пропаганда, користувач може отримати відповідь із викривленим контекстом.
Ризики для ШІ-сервісів:
- повторення неправдивих або маніпулятивних тез;
- цитування псевдоджерел як нейтральних;
- посилення “інформаційних порожнин”, де мало якісних матеріалів;
- змішування фактів із пропагандистськими оцінками;
- створення видимості консенсусу там, де його немає;
- поширення старих фейків у новому технологічному форматі.
Саме тому боротьба з дезінформацією більше не обмежується модерацією соцмереж. Вона переходить у сферу якості даних, індексації, джерелознавства й технологічної відповідальності.
Чому росія робить ставку на масштаб
Окремий фейковий сайт легко перевірити й заблокувати. Мережа з багатьох сайтів працює інакше: вона створює інформаційний шум, дублює повідомлення, перекладає тексти різними мовами, поширює посилання та поступово “засіває” інтернет потрібними формулюваннями. Це не швидка кампанія на один день, а довга стратегія впливу.
Для такої операції важливі:
- масовість публікацій;
- схожість із легітимними довідковими ресурсами;
- багатомовність;
- оптимізація під пошукові запити;
- створення фальшивих експертних майданчиків;
- імітація цитування;
- використання тем, де мало якісної інформації;
- адаптація під аудиторію різних країн.
Фактично йдеться про спробу забруднити не лише новинний простір, а й саму інфраструктуру знань.
Які теми можуть ставати мішенню
Найчастіше подібні мережі працюють там, де є політична напруга, емоції, міжнародні конфлікти або слабке фактологічне покриття. Такі теми легше використати для маніпуляції, бо люди шукають швидкі пояснення, а алгоритми можуть знаходити багато повторюваного контенту.
Потенційними цілями стають:
- війна росії проти України;
- європейська інтеграція України та Молдови;
- санкції проти росії;
- вибори в демократичних країнах;
- діяльність НАТО;
- міграція;
- енергетична безпека;
- історичні суперечки;
- права національних меншин;
- репутація окремих політиків.
У таких темах навіть невелике зміщення акцентів може змінити сприйняття події: агресор стає “стороною конфлікту”, окупація — “спірною територією”, а санкції — “несправедливим тиском”.
Висновок
Історія з мережею фейкових сайтів у стилі Вікіпедії показує, що російська дезінформація переходить на новий рівень. Її мета — не просто створити черговий фейк, а вплинути на інформаційні системи, через які мільйони людей шукають відповіді. Це робить проблему глибшою, ніж звичайна пропаганда в соцмережах.
Для України, Європи й технологічних компаній це сигнал: боротьба за правду відбувається вже не лише в новинах, а й у пошуку, довідкових базах, енциклопедичних форматах і відповідях штучного інтелекту. Захист інформаційного простору потребує технічної уважності, якісної журналістики, прозорих джерел і відповідальних користувачів.
